Психологічна підтримка під час війни. Поради від UNICEF

Війна — стрес не тільки для дорослих, які все розуміють, а й для дітей. Відчуття небезпеки, тривога, порушення звичного стану речей, постійні зміни та переміщення — все це може злякати дитину, збити її з пантелику і викликати дискомфорт. Головне, що слід пам’ятати, — якщо батьки поруч і всі здорові, то ви зможете забезпечити психологічний комфорт дитини.

Обіймайте, пояснюйте, відволікайте — це основні способи. Пам’ятайте про головне правило: спокійні батьки — спокійні діти:

• Не забувайте піклуватися про себе: сон, їжа та спілкування – важливі.
• Обговоріть із дітьми план дій, щоб вони знали що робити, коли буде сирена і треба буде йти в безпечне місце. Напрацюйте кілька сценаріїв, щоб дитина знала, що робити в різних випадках.
• Якщо ви розплакалися при дитині, не треба казати, що мамі чи тату просто потрапило щось в око. Треба пояснити свою поведінку відповідно до віку дитини. Розповісти: «Я сумую, я засмучена. Мамі зараз треба трошки посумувати. Якщо хочеш – пожалій мене. Якщо ні – піди пограйся». Треба, щоб дитина розуміла, що і в мами, і в тата емоції теж бувають різні, і що це – нормально.

5 корисних порад: як можна допомогти дітям почуватися більш захищеними в умовах надзвичайної ситуації 

1. Продовжуйте оточувати дитину любов’ю і турботою.
2. Маленькі діти почуваються захищеними та відчувають батьківську любов через тактильний контакт, коли ви лагідно обіймаєте їх, читаєте разом, притискаєте до себе або заколисуєте їх перед сном.
3. Збережіть розпорядок дня, наскільки це можливо.
4. Якщо дитина не слухається, пам’ятайте про те, що у такий спосіб вона намагається виражати ті почуття, які не може висловити, і спробуйте стримати своє роздратування.
5. Не забувайте також піклуватись про власне фізичне та психічне здоров’я. Ви не можете допомогти своїм дітям, якщо самі погано почуваєтеся.

Поради для батьків

У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. Ось кілька порад для батьків:

• Думайте про майбутнє, не про минуле. Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значущими людьми, що ви зробите найперше після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.
• Позбудьтеся почуття провини. Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви зробили все, що могли на той момент. Крапка.
• Намагайтеся їсти та спати. Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої дитини.
• Просіть про допомогу. Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися по допомогу – не соромно.
• Говоріть про свої емоції. Спілкуйтеся зі значущими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне наснажити і вас, і того, кому ви телефонуєте.
• Якщо відчуваєте потребу – зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.

Телефони «гарячої лінії» підтримки від Української мережі

за права дитини та ЮНІСЕФ:

Щодня з 8:00 до 22:00

Київстар:

+380675679845

+380969905450

Lifecell

+380636614252

+380633994592

Vodafone

+380953271521

Як батькам підтримати дитину?

Розкажіть дитині про план дій.

Складіть послідовність маршруту до укриття, проговоріть інструкцію дитині щодо послідовності її дій. Говоріть короткими та чіткими фразами. Намалюйте карту укриття, зобразіть локації в укритті, що і де знаходиться, як воно функціонує, де вхід і вихід, де ваше місце, де будуть знаходитись рідні (намалюйте, зобразіть, напишіть – діти краще сприймають наочно).

Спостерігайте за станом дитини та реагуйте на її потреби.

Ставте дитині відкриті запитання, слідкуйте за емоційною реакцію дитини та рівнем її активності. Важливо, аби дитина проговорювала, ставила запитання, проявила свій емоційний стан. Якщо дитина впала в стан ступору, то важливо повернути дитину до вербальної відповіді та діяльності. Поставте три запитання й чекайте відповіді. Наприклад:

– Тебе звати Наталя, так?

– Ти зараз стоїш, так?

– Ти одягнений в червону кофтину, так?

Можна також масажувати кінчики пальців, мочки вух, запропонувати гру, або ж дати завдання щодо дії (принеси, подай, зроби), також дати випити води, чаю, поїсти та обійняти. Реагуйте на потреби дитини, задовольняйте їх за можливості – це поверне дитину до відчуття безпеки.

Проговорюйте емоції

Якщо ваша дитина переживає чи відчуває злість через те, що відбувається навколо, слова «не переживай» чи «тобі не варто злитись» не заспокоять дитину. Скажіть: «Я бачу / мені здається, що ти налякана / злишся». Дитина буде розуміти, що вона не залишилась сам на сам зі своїми переживаннями.

У якості підтримки не варто давати обіцянок, які не залежать від вас: «все буде добре», «нічого не станеться», натомість скажіть: «що б не сталось, головне – ми одне в одного є».

Якщо діти грають чи малюють «війну» – не забороняйте їм. Програйте, прокричіть, озвучте, промалюйте емоцію. Це допоможе впоратися з емоціями та знизити рівень тривоги, напруги.

Обіймайте дитину

Тілесний контакт допоможе знизити рівень напруги та допомогти дитині заспокоїтись. Навчіть дитину заспокоїти саму себе за допомогою однієї з вправ:

• «Обійми метелика» – дитина обіймає свої плечі двома руками та може себе похлопати по плечах.
• «Кокон» – права рука дитини обіймає ліве плече, а ліва рука живіт.

Важливо слідкувати, як дитина дихає і чи не затримує дихання. Допомогти вийти зі стану ступору та знизити рівень стресу – це відновити стабільне дихання. Можна спробувати таку вправу: вдих носом і повільний видих ротом, можна зі звуками «А», «О», подихати декілька разів животом. Відновлення стабільного дихання та фізичної активності допоможе знизити рівень впливу події та стресу на організм.

Дотримуйтесь рутини, наскільки це можливо

У часи невизначеності важливо відтворювати послідовність дня – це надасть відчуття контролю над власним життям. З самого ранку і до вечора, загинаючи пальчики, проговорюйте та відтворюйте послідовність дня.

Дбайте про себе

Ви краще допоможете дитині, якщо піклуватиметеся про себе. Дитина бачить, як ви реагуєте на новини, та копіює вас. Тому для дитини важливо розуміти, що ви зберігаєте спокій і маєте план дій. Якщо ви занепокоєні або засмучені, знайдіть час для себе, за можливості поспілкуйтесь з друзями та рідними. Важливо почути голос інших – це надасть відчуття зв’язку з іншими та зі світом.

Ми з усім впораємося

Обережно закінчуйте розмови. Дитині важливо знати, що вона не залишиться на самоті. Коли ви завершуєте розмову про важливі речі, оцініть емоційний стан та рівень фізичного реагування: спостерігайте за мовою тіла, оцінюйте рівень занепокоєння, завершуйте на позитивному, створюйте спільні традиції дня та його завершення (обійматися, молитися, пити чай або ж співати). Обмежте кількість розмов та прослуховування новин про війну в присутності дитини.

Поради батькам першокласників

1. Формуйте позитивне ставлення до школи. Якщо дитина хоче вчитися й упевнена, що в школі цікаво, тоді їй легше буде подолати  стрес, пов’язаний із новими правилами й розпорядком дня, великою кількістю незнайомих людей. Для цього частіше розповідайте  цікаві історії зі свого шкільного життя, говоріть про те, скільки нового вона зможе дізнатися.

2. Цікавтеся шкільним життям вашої дитини. Запитуйте, як минув її день. Що сподобалося, а із чим виникли труднощі. Обговорюйте різні випадки, які викликали інтерес. Так дитина навчиться розповідати вам про те, що її хвилює.

3. Знаходьте час для спілкування. Не лише про школу, про її успіхи та труднощі. Говоріть про книжки, про мультики, які любить дивитися, про погоду і страви, які готуєте. Грайтеся разом. Знаходьте час, щоб давати дитині відповіді на запитання, навіть якщо вони здаються вам безглуздими чи неважливими.Так дитина навчиться вам довіряти.

4. Не перевантажуйте дитину новою інформацією. Період адаптації першокласників  - дуже складний. Тому не поспішайте. Якщо насідати на дитину із читанням і рахуванням, можна викликати в неї негативні емоції до навчання і до школи загалом. Тому старайтеся перетворити навчання в гру, виділяйте достатньо часу для активного відпочинку дитини, проявляйте терпіння.

5. Формуйте адекватну самооцінку дитини. Ваша підтримка для першокласника в період адаптації дуже важлива. Не вимагайте від дітей надто багато, дайте їм час. Розвивайте в дітей відчуття компетентності, підбадьорюйте і заохочуйте, якщо щось не виходить одразу, хваліть і підтримуйте навіть за незначні досягнення. Учіть дітей вчитися не заради оцінок, а заради знань. Виховуйте в дитини розуміння, що вона – хороша людина. Не критикуйте її, не порівнюйте з іншими і не смійтеся над помилками.

6. Пам’ятайте, що ваша дитина – особистість. Із своїми індивідуальними особливостями характеру і організму. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси і свої можливості. Те що легко дається одному, від іншого вимагає неймовірних зусиль.Тому любіть вашу дитину такою, якою вона є.  Поважайте її неповторність.

7. Навчайте дитину етичним нормам спілкування із однолітками та дорослими, правилам поведінки у громадських місцях. Те, що дорослим здається і так зрозумілим, не завжди таким є і для дітей.

Поради для батьків : як виховати більш впевнену у собі дитину

ПРОФІЛАКТИКА СУЇЦІДАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Ніхто з батьків не бажає поганого своїй дитині, щонайменше, свідомо. Всі ми мріємо, щоб наші діти виросли не просто здоровими і фізично міцними людьми, але й розумними, самостійними, щасливими та відповідальними.

Підлітковий вік – час активного пошуку. Дитина намагається зрозуміти, що вона означає в цьому світі, хто вона така і як її сприймають оточуючі.
Намагаючись зрозуміти себе, підліток ставить під сумнів авторитет своїх батьків. У своїй сім’ї йому дуже важливо довести, що він – самостійна особистість, а значить, має право на власну думку з будь-яких питань. І часто його думка не збігається з думкою батьків. Це протиріччя і стає джерелом постійних конфліктів.

Напевно багато батьків рано чи пізно думають, що їхні діти-підлітки нестерпні, думають лише про себе,постійно стають «в позу», сперечаються, щось хочуть довести, проявляють агресію. Насправді підліткам дуже складно. Вони фактично по-новому вчаться адаптуватися в цьому світі,пізнають самі себе з іншого боку, в підлітковий період у дітей складається уявлення про фізичну красу, яке нерідко переходить в комплекс «гидкого каченяти».

На це можуть накладатися конфлікти або гнітюча психіку обстановка оточення. І як наслідок,віддалення від рідних, агресія, аутоагресія, які є способом захисту, в першу чергу, від світу, який здається їмворожим і нерозуміючим.Психологи виділяють безліч причин, які здатні підштовхнути підлітка до суїциду. Серед них сварка з однолітками, розставання з коханою людиною, смерть родича, постійні стресові ситуації, переживання образи, самотності, відчуженості, неможливість бути зрозумілим, почуття провини, сорому, образи, незадоволеність собою, страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням, перед покаранням, бажання привернути до себе увагу, викликати жаль, співчуття. Проте варто підкреслити, що в більшості випадків все перераховане не є першопричиною суїцидальної поведінки молодих людей, а лише додатковим фактором. Суїцид – це завжди акт протесту, крик по допомогу.

Діти-самогубці часто і не збираються вмирати, вони не можуть повірити, що смерть – це кінець усьому. У дитячому сприйнятті самогубство повинно відбуватися таким чином: «Я ковтаю таблетки, мене починають ховати, всі плачуть, усвідомлюють, як були несправедливі і який скарб вони втратили. І в цей момент з гробувстаю я – живий і красивий. І життя триває». Дорослим часто важко зрозуміти, чому дитина, яка хоче жити, намагається вбити себе. Насправді, діти до останнього моменту вірять, що їх врятують, просто допомога не завжди приходить вчасно. У кожному разі, батьки повинні пильно стежити за дітьми, особливо якщо закралася хоч тінь сумніву, що дитина замислила самогубство.

Адже, як правило, батьківська інтуїція не підводить.

Що має насторожити в поведінці дитини:

• Якщо дитина часто розмовляє про смерть і самогубство.
• Якщо прагне усамітнитися під будь-яким приводом.
• Фрази «Завтра мене вже не буде», «Без мене нічого не зміниться», «Ти віриш в переселення душ?».
• Непрямі загрози теж повинні насторожити: «набридло жити» , «ситий цим по горло», «більше ви мене не побачите», «пожив – і вистачить», «ненавиджу себе», «якщо ми більше не побачимося, дякую за все».
• Якщо дитина приводить справи в порядок – віддає чужі речі, мириться з ворогами, прибирає в кімнаті, роздаровує улюблені речі.
• Дитина перестає стежити за собою, відстає в школі або перестає туди ходити.
• Слова «Який же я дурний, незграбний, нікому непотрібний».
• Прямі погрози типу «краще повіситися, ніж з вами жити» теж повинні насторожити дорослого.

Суїцидальна поведінка це аутоагресивні дії людини, які свідомо та навмисно спрямовані на спрямовані на позбавлення себе життя в результаті зіткнення з нестерпними життєвими обставинами. Фактор навмисності та передбачення смерті від подібних форм поведінки, що відносяться до нещасних випадків.

Розрізняють декілька видів самогубств:

1. Неусвідомлюване самогубство.
2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.
3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

а) маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями   або мареннями;

б) самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

в) самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

г) автоматичне чи імпульсивне самогубство.

4. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами суїцидальної поведінки:

а) демонстративно-шантажувальна форма суїцидальної поведінки:

• завершені і незавершені самовбивчі дії;
• поведінка суїцидентів із тривалим і сталим прагненням до смерті; коротким, але рецидивним ставленням, що час від часу повторюється; миттєвим, імпульсивним, рецидивним ставленням до смерті;
• непрямий, напівнавмисний, напівпереднавмисний суїциди, суїцидальний еквівалент, незавершений суїцид, пара суїцид;
• можливий суїцид, суїцидна гра, провокація агресії на себе;
• серйозний та несерйозний суїциди;
• суїцидні феномени;

б) форми суїцидальної поведінки:

• внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри;
• зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

в) егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв’язків особистості із суспільством;

г) альтруїстичний суїцид, який відбувається у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (японські пілоти-камікадзе, релігійні фанатики тощо);

ґ) анемічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

д) суїцид, спровокований засобами масової інформації;

е) суїцид, спричинений депресією.

Фактори ризику суїциду:

• попередні спроби самогубства;
• погрози суїцидом (прямі й замасковані);
• сімейні проблеми (розлучення батьків та ін.);
• суїциди в сім’ї або спроби суїцидів;
• алкоголізм;
• уживання наркотиків і токсичних речовин;
• афективні розлади (особливо – важкі депресії);
• хронічні й смертельні захворювання (СНІД);
• важкі втрати (смерть близької людини, особливо – протягом першого року після такої події);
• фінансові проблеми (звільнення).

  ---

Поради батькам майбутніх першокласників

“Скоро в школу”

Наближається той день, коли ваш малюк вперше увійде в шкільний клас. І зараз ви хвилюєтеся: А чи готовий моя дитина до школи? Як буде вчитися? Як йому допомогти, якщо він зустріне перші шкільні труднощі?Психолого-педагогічний феномен «готовність дитини до школи» складається з різних видів готовності: фізичної, особистісної, мотиваційно вольовий, інтелектуальної, спеціальної.

З 6-7 років з дитиною відбуваються значні зміни – він стрімко зростає, у нього починають випадати зуби, змінюється його поведінка. Діти вже готові розширити своє коло спілкування, у них складається певний рівень домагань і навіть амбіцій. Головне – у них формується внутрішня готовність бути учнем: вони відчувають потребу в підпорядкуванні правилам і хочуть займатися суспільно значущою справою, користь якого визнається всіма дорослими.

Сучасна спеціальна література дає нам безліч порад – як розвивати мовлення дитини, підготувати до навчання грамоті, рахунку, письма, як перевірити чи немає у нього порушень, що заважають навчанню і тд. Доречним буде поговорити не стільки про інтелектуальної, скільки про психологічної готовності до школи, від якої залежить не тільки шкільні успіхи, але і самопочуття дитини. Всі ми хочемо, щоб наші діти росли здоровими і добре вчилися. Але чи завжди ми розуміємо, як багато в чому це залежить саме від душевного настрою дитини.

Рік за роком ми все більше переконуємося в тому, що багато дітей цілком могли б вчитися добре, а деякі-і дуже добре, якби … хотіли. Одні діти прямо говорять про своє небажання вчитися, інші відчувають незрозумілі для дорослих, а тим більше для них самих труднощі. Чи не судити і карати небажання, а зрозуміти його причини і допомогти дитині хотіти вчитися – ось найбільш ефективний шлях, хоча і вимагає від дорослого чимало душевного участі і праці.

Іноді джерелом негативних емоцій стають старші діти, які відчувають труднощі в навчанні. Ось шестирічний хлопчик говорить:«Скоро я піду в школу, і мене будуть лаяти як Вовку.» Від цих слів до прямого небажання вчитися – рівно півкроку. Чи не так уже рідко і дорослі з найбільш благих намірів залякують дитину: «Ну, що ти крутишся? Ось підеш до школи – там вчителька навчить тебе сидіти смирно!

Не слід, однак, впадати і в іншу крайність, зображуючи школу місцем суцільних радощів та успіхів. Адже ми ще не знаємо, як піде у дитини навчання, як складуться відносини з однолітками і вчителями. Можливо, вони будуть не безхмарними. І тоді дитина, який чекав від школи занадто багато приємного і зайнятість в яких дає легко, ризикує «зламатися» при перших сутичках з труднощами, шкільної реальністю.

Отже, перше і основне: не спотворте віру дитини в себе як в майбутнього школяра ні страхом, ні полегшеними очікуваннями. Нехай він увійде в школу як в нове, цікаве справа-з вірою в свої можливості і готовністю випробувати себе.Шкільна готовність передбачає і готовність до більшої, ніж раніше, самостійності дитини, до співпраці дитини з чужим дорослим і однолітками без безпосередньої підтримки та захисту батьків.

Що ж повинна уміти дитина на 1 вересня?

Він повинен вміти доглядати за собою, самостійно роздягатися і одягатися. Дуже важливо привчати дитину до гігієни: не тільки до обов’язковим ранковим процедурам, а й до того, що стежити за собою потрібно протягом усього дня – поправити зачіску, почистити костюм. Навчіть малюка прибирати своє робоче місце, куточок, дбайливо ставитися до своїх речей. Крім того, дитина повинна добре розуміти, як потрібно і можна вести себе з однолітками і якось з дорослими. Хлопцям треба знати, як звернутися до вчителя, як відповісти на питання, навчіть своїх дітей вітатися і прощатися, говорити “спасибі” і “будь ласка”.

До сих пір школа не вимагає спеціальних знань-умінь читати, писати. Часом ці знання в певному сенсі шкідливі: дитина, яка прийшла в школу занадто «розумним», буде нудьгувати на уроках. Для 1 класу норма рахунок в межах 10, поняття більше-менше, цього цілком достатньо. А ось знання предметно зорове як виглядає ми, тварини, рослини – повинні бути обов’язково. Дуже часто з’ясовується, що першокласник не може розповісти про сім’ю, як слід пояснити не тільки де працюють батьки, а й як їх звуть.

Особливу увагу хочеться звернути на питання здоров’я. треба приділяти першорядну увагу зміцненню здоров’я, фізичному розвитку, загартовуванню, розвивати моторику, координацію, необхідно не просто гуляти у дворі, а грати в рухливі ігри. Перед школою необхідно встановити режим дня-години відпочинку, їжі, занять, прогулянок. Відсутність режиму в першу чергу б’є по здоров’ю, по незміцнілій нервовій системи. Режим допомагає правильно поєднувати працю і відпочинок, звикати до нових умов життя. Лікарі стверджують,що режим дня-це найкраща міра, яка попереджає збудливість і дратівливість дітей. У першому класі не варто перевантажувати дитину різними гуртками, по крайней мере, перші півроку, а далі діяти по обстановці. Виробляйте посидючість дитини, але не поспішаючи. Пам’ятайте посидючість досягається не примусом, а живою зацікавленістю.

Шкільна готовність- це здатність не тільки до посидючості праці, але і до творчості. Дитячі саморобки цінні не тільки тим, що дитина їх змайстрував, а й тим, що він знаходить для них різне застосування. Корисно звернути увагу і на те, як дитина реагує на похвалу і осуд, перемогу і поразку. При крайніх типах реакцій дитини на успіх і неуспіх треба спробувати їх врівноважити. Шкільна готовність – це сплав знань і навичок, необхідних для успішного навчання, і готовності до співпраці і подолання труднощів, позитивного ставлення до школи та навчання. важливо душею відчути складність переживань дитини при настільки разючому зміні життя, як вступ до школи, і допомогти йому. Це, до всього іншого, не тільки збільшує його готовність до школи, але і збереже йому здоров’я.

“Розвиток дрібної моторики руку дітей дошкільного віку”

Батьків завжди хвилює питання, як забезпечити повноцінний розвиток дитини і як правильно підготувати його до школи. Вченими доведено, що розвиток руки та розвиток мови і мислення дитини тісно зв’язані між собою.

Розвиток дрібної моторики це один з найважливіших показників інтелектуальної готовності малюка до шкільного навчання. Зазвичай, якщо у дитини добре розвинута дрібна моторика, вона завжди логічно міркує, в неї добре розвинута пам’ять, увага та зв’язна мова. Вчителі завжди відзначають, що першокласники дуже часто відчувають великі труднощі в опануванні навичок в письмі. Письмо – це складний навик, який включає виконання унікальних, координованих рухів руки. Отже техніка письма потребує сумісної злагодженої роботи м’язів кисті та всієї руки, а також розвиненого зорового сприйняття та довільної уваги.

Для повного оволодіння навичками письма необхідно мати певну функціональну зрілість кори головного мозку, у непідготовлених до письма дітей, при недостатньому розвитку дрібної моторики та зорового сприйняття і уваги, як правило, приводить до стану тривоги дитини у школі та негативного ставлення до навчання. Тому в дошкільному віці дуже важливо розвивати механізми, які потім будуть необхідні для оволодіння письмом, створювати умови для постійного накопичення дитиною практичного та рухового розвитку і навичок ручної вмілості.

В дошкільному віці дуже важлиою рахується саме підготовка до письма, а не саме навчання писати, і це повинно починатися задовго до шкільної парти.Батьки, які в певний час починають приділяти належну увагу певним вправам, різноманітним завданням, іграм, що до розвитку дрібної моторики та координації рухів рук, наразі вирішують відразу два питання: по-перше, вони непрямим чином починають впливати в загальному інтелектуальному розвитку малюка, по-друге, вони його до оволодіння навичок письма, які в майбутньому обов’язково допоможуть уникнути різних проблем шкільного навчання.

Гра “Коники”По дорозі білою, гладкоюСкачуть пальці, як конячки.Цок-цок-цок, цок-цок-цок.Скаче жвавий табунець.(Пальчики “скачуть” по столу в ритмі вірша)

Графічні вправи Завдання “Штрихування” Намалюйте контурну картинку, наприклад, фрукт, або овоч і дайте дитині заштрихувати картинку прямими рівними лініями, не виходячи за її контури.

Завдання “Обведи малюнок” Намалюйте контурну картинку і дайте дитині обвести малюнок точно по лініях, не відриваючи олівець від паперу.

Завдання “З’єднай по точках” Намалюйте контурну картинку пунктирними лініями і дайте дитині з’єднати пунктири (точки) однією суцільною лінією, не відриваючи олівець від паперу.

Завдання “Намалюй фігури” Намалюйте дві геометричні фігури, одну велику, іншу маленьку дайте дитині намалювати всередині великої фігури, що поступово зменшуються фігури, а навколо маленької – поступово збільшуються фігури. Торкатися стінок попередньої фігури можна. Чим більше вийде фігур, тим краще.

Завдання “Намалюй таку ж картинку” Намалюйте будь-яку картинку і дайте дитині повторити ваш малюнок.

Завдання “Дорисуй картинку” Намалюйте ліву половину картинки і дайте дитині домалювати праву половину малюнка.

Завдання “Графічний диктант” Дитині дається наступна інструкція: “Слухай уважно і проводь лінії під диктовку. Одна клітинка вгору, одна клітинка направо, одна клітинка вниз, одна клітинка направо» і т. д. ” Візерунки можуть бути різними.

Чим ще можна позайматися з дитиною, щоб розвинути ручну вмілість? • Розминати пальцями пластилін, глину;нанизувати великі і дрібні гудзики, кульки на нитку; грати з мозаїкою, конструктором, кубиками; грати з піском, водою; різати ножицями (аплікація, симетричне вирізування, вирізання різних фігурок)малювати різноманітними матеріалами (олівцем, ручкою, крейдою, аквареллю, кольоровою крейдою, гуашшю)